Операції

Пупкова грижа – дефект пупкового кільця і оточуючих його тканин, що характеризується пухлиноподібним випинанням. Основними причинами розвитку пупкової грижі є фізіологічна, вроджена особливість конституції тіла та м’язово-апоневротичного апарату пупкової області.

Пупкова грижа становить приблизно 10% від усіх видів набутих гриж. Жінки стикаються з нею приблизно в чотири рази частіше, ніж чоловіки. При цьому жінки вікової категорії від 40 до 50 років особливо схильні до ризику виникнення даного захворювання.

Складовими елементами грижі є:

Грижові ворота – ослаблене пупкове кільце або щілина в міжм’язовому просторі, через яку відбувається вихід органів.
Грижовий мішок – стінка очеревини, що розтягнуласята та випинає у вигляді мішка, що містить внутрішні органи.
Вміст – рухомі органи чи окремі фрагменти. До них відносяться сальник, відділи тонкого та товстого кишечника, а також стінки сечового міхура, матки та інші.

Грижі, що утворилися в пупковій області, поділяються на два види:

Вроджені – формуються в перший місяць життя новонародженого, надалі діагностуються у дітей віком до 5 років.
Набуті – утворюються у дорослих та дітей віком від 5 років, причому у жінок після 40 років вони виникають частіше, ніж у чоловіків.

За характером перебігу пупкові грижі поділяються на:

вправні;
невправні, ускладнені спайками;
ущемлені.

Причини виникнення

У дорослих причиною захворювання є фактори, що підвищують внутрішньочеревний тиск і послаблюють пупкове кільце:

сильні запори, порушення перистальтики, сильний та частий кашель;
вагітність, під час якої розтягуються м’язи живота;
різкий набір чи зниження ваги;
травми живота;
надмірні фізичні навантаження;
перенесені лапаротомічні операції та неякісні операційні шви, що призвели до неправильного зрощення тканин.

Симптоми пупкової грижі та діагностика

Щоб унеможливити ризик розвитку небезпечних ускладнень, потрібно знати, як проявляється пупкова грижа. До характерних симптомів патології відносяться:

поява опуклості в навколопупковій ділянці, яка помітна в положенні стоячи і мимоволі вправляється і зникає в лежачому положенні;
збільшення випинання при кашлі, дефекації, фізичних навантаженнях після прийому їжі;
дискомфорт та болючість після виконання важкої фізичної роботи (особливо часто біль відчувається при спайках та ущемленій грижі);
відчуття перистальтики кишечника в ділянці пупка при великому розмірі грижі;
проблеми з сечовипусканням;
нудота, порушення травлення при залученні до процесів стінок сечового міхура, шлунка, інших органів.

Хірургічне лікування

Процедура полягає у видаленні грижового мішка та закритті дефекту в області пупкового кільця. Якщо грижовий мішок досягає великих розмірів, його січуть, а вміст вправляють в черевну порожнину. При невеликих розмірах грижовий мішок разом із вмістом вправляють у очеревину. Закриття дефекту здійснюється двома способами:

за допомогою власної тканини;
з використанням спеціальних сіток.

Перевага надається другому виду операцій, оскільки, при використанні власної тканини, останню треба розтягувати, що, у свою чергу, підвищує ризик порушення кровопостачання та загоєння. Крім того, випинання пупкової грижі відбувається найчастіше у людей з ослабленою сполучною тканиною та порушеним обміном колагену, що також підвищує ймовірність розриву і тим самим локального рецидиву пупкової грижі. При використанні сіток, що протезують, ймовірність рецидиву мінімальна ≤ 1%.

Оперативне лікування пупкової грижі

Існують два методи оперативного втручання: відкритий та лапароскопічний.

Лапароскопія пупкової грижі

Є більш щадною методикою для пацієнтів порівняно з відкритими операціями. Хірург робить лише невеликі розрізи, через які вводить лапароскоп та за допомогою спеціальних приладів закриває портал перелому, при цьому можлива імплантація додаткової пластикової сітки. Післяопераційні ризики — болючі відчуття, але частота виникнення постопераційних інфекцій тут значно нижча, а реабілітаційний період набагато коротший.

Відкрита операція пупкової грижі за допомогою ненатяжної герніопластики

Полягає у видаленні дефекту за допомогою розрізу біля пупка та накладення пластикової сітки (ендопротезу) в області грижових воріт.

Різниця між різними методами хірургії пупкової грижі за допомогою пластикової сітки полягає у її розташуванні всередині черевної стінки. Найбільш поширеною процедурою є операція з використанням техніки підшарової сітки (нижче за м’язи живота). Існує також метод інтраперитонеальної накладки (IPOM, положення сітки між кишечником та очеревиною) та метод, при якому сітка вставляється у розрив перелому.

Принципово виділяють кілька хірургічних доступів за протоколом Ipom:

відкрита техніка – виконується через мінімальний розріз у ділянці очеревини;
закрита техніка – лапароскопічний доступ через кілька невеликих проколів для введення лапароскопу.

Різновидом закритої техніки є Ipom плюс, коли спочатку усувають дефект за допомогою трансфасціальних швів, а потім імплантують сітку.

Такий виріб має ряд переваг:

абсолютна стерильність;
саморозправна текстура;
міцність;
шари, що не розсмоктуються;
мінімальна адгезія тканин завдяки мікроскопічній пористій поверхні;
абсолютна біосумісність.

Унікальність методики закритої інтраперитонеальної пластики IPOM полягає у малій травматичності за рахунок лапароскопічного оперативного доступу. Під час операції відбувається ретельний поділ всіх зрощень, викликаних попередніми хірургічними втручаннями щодо грижі.

Грижовий дефект закривається імплантатом. Контактна поверхня ендопротезу складається з особливого гідрогелю, який ефективно попереджає зрощення тканин, спайковий процес, швидше та комфортніше для пацієнта минає і ранній післяопераційний період. Біль, відчуття натягу в абдомінальній ділянці порівняно менше, ніж при традиційному грижі перетину з ушиванням грижових воріт.

Перитонеальний імплант не мігрує, не деформується, не стає причиною відторгнення та вторинної інтоксикації.

Переваги інноваційних підходів:

Надійність та безрецидивність втручання – ми зшиваємо тканини без натягу, застосування протезуючих методик.
Малотравматичність. Після операції реабілітація відбувається швидко без болю та дискомфорту. Наші пацієнти повертаються до колишнього життя досить швидко завдяки активному використанню ендоскопічних та лапароскопічних хірургічних доступів.
Безпека. Сучасні підходи та методи передбачають використання біосумісних матеріалів. Немаловажну роль відіграє професіоналізм хірургічної бригади, анестезіолога.
Функціональність способу. Операція методом IPOM дозволяє зберегти функціональність черевної стінки та черевного простору. Це дозволяє покращувати якість життя хворих навіть із рецидивуючими раніше грижами.
Естетика. Пластична та малоінвазивна хірургія допомагає зберегти красу тіла. Інновації у ушиванні тканин попереджають утворення грубих рубців, шрамів.

Пахова грижа

Пахвинна грижа є випадання грижового мішка в область паху, яке найчастіше зустрічається у чоловіків. У нормі в пахвинній ділянці знаходиться паховий канал із насіннєвим канатиком і судинами, що забезпечують кровопостачання яєчок. У разі розширення цього каналу виникає випинання очеревини (утворюється грижовий мішок), що призводить до формування пахвинної грижі.

Чим небезпечна пахова грижа?

Відповідаючи на запитання, що таке пахова грижа, важливо наголосити, що захворювання потребує своєчасної медичної допомоги. Якщо не позбутися патології на ранній стадії, вона прогресуватиме, паховий канал все більше розтягуватиметься, а його стінки — слабшатиме. У запущених випадках органи, що випали, не вдається вправити навіть у лежачому положенні.

Але особливо небезпечний стан можливими ускладненнями. Грижа в паху у жінок може провокувати початок пухлинного процесу – поява липом та фібром. Грижа в паху чоловіків може ускладнюватися такими станами:

ішемічним орхітом (запаленням тканини яєчка);
зниженням потенції;
захворювання передміхурової залози.

Загальні негативні стани та ускладнення, які здатні викликати грижа в області паху:

копростаз (затримка калових мас у прямій кишці) та кишкова непрохідність;
утруднений відтік сечі, порушення процесу сечовипускання.

І найбільша небезпека, яку має грижа в паху у дітей та дорослих, — утиск, що характеризується ущільненням та грижовим випинанням. У цьому випадку пацієнт потребує термінової медичної допомоги, вправлення грижі.

Симптоми пахової грижі

Симптоми пахової грижі тривалий час можуть проявлятися випиранням в області паху, що виникає при фізичних навантаженнях або сильному кашлі. Вони посилюються несподівано або розвиваються за наростаючим.

Згодом симптоми пахової грижі у чоловіків та жінок доповнюються:

тягнучою болем, що стає сильнішим під час ходьби, кашлю, будь-якої напруги;
постійним дискомфортом в області паху, розпиранням унизу живота;
збільшенням грижового випирання, порушенням роботи органів
шлунково-кишкового тракту, незручностями під час ходьби;
розладами сечовипускання, появою неконтрольованих позивів помочитися.

Також симптоми пахової грижі у жінок та чоловіків – поява крові в сечі, порушення статевого життя.

Діагностувати пахвинну грижу може лікар під час огляду, і для цього зазвичай не потрібні додаткові інструменти. За наявності сумнівів, уточнити діагноз можна за допомогою ультразвукового дослідження. Однак у більшості випадків достатньо огляду досвідченим клінічним фахівцем.

Пахові грижі, що особливо викликають дискомфорт, вимагають хірургічного лікування, оскільки вони ніколи не проходять самі собою.

Відкрите хірургічне втручання

Відкрита методика проведення операції полягає у відділенні грижового мішка від насіннєвого канатика через зовнішній розріз і проштовхування його назад і всередину, з ушиванням грижових воріт і утримуючого шару черевної стінки безперервним швом (приклад: відкрита операція по Шолдайсу / Shouldice). Ця методика головним чином застосовується у молодих людей з високим ступенем еластичності сполучної тканини, у жінок дітородного віку та у пацієнтів з важкими грижами, наприклад, з утиском кишечника.

Мінімально інвазивна пластика пахової грижі

Мінімально інвазивна пластика пахвинної грижі, що набула широкого поширення з середини 1990-х років, є вкрай акуратною і нетравматичною процедурою, яка, як і класичний метод відкритого типу, в даний час повсюдно застосовується практично у всіх клініках Німеччини. Так звані «петльові» операції мають на увазі мінімально інвазивне накладення полімерної сітки для зміцнення черевної стінки. Загалом вони поділяються на два рівноцінні типи процедур: TEP і TAPP.

Лікування пахової грижі методикою TAPP (трансабдомінальна преперитонеальна пластика).

Виконується невеликий розріз над пупком, CO2 вводиться на всю черевну порожнину. Це значно збільшує робочий простір для хірурга і після отримання камерою доступу до операційного поля можна розпочати відстеження процедури на моніторі (див. вище). Ця методика передбачає створення двох додаткових доступів у формі рукава (точкові шкірні надрізи завдовжки 0,5-1 см).

На першому етапі хірург оцінює стан усієї черевної порожнини та отримує перше уявлення про розміри пахвинної грижі, яку належить оперувати, а також про іншу сторону. Підготовка до операції починається з напівкруглого надрізу очеревини трохи вище за грижні ворота. Для цього використовуються стрижнеподібні робочі інструменти (ножиці, пінцет). Після видалення грижового мішка з пахового каналу та ретельної обробки всієї пахвинної області модулюється поліпропіленова сітка, зазвичай площею 10х15 см, без складок. Потім очеревину зашивають швом, що розсмоктується, і операція вважається завершеною.

Консервативне лікування у вигляді призначення бандажа проводиться у виняткових випадках, коли є дуже вагомі протипоказання до хірургічного втручання.

Сучасні оперативні методики передбачають застосування мініінвазивних технологій, які забезпечують мінімальний ризик розвитку рецидивів та ускладнень. Для ліквідації дефекту черевної стінки та її зміцнення застосовуються сучасні сітчасті імплантати. Які вживлюючись у власні тканини організму, утворюють єдине ціле і не відчуваються надалі.

Переваги процедури TAPP перед звичайним хірургічним втручанням

Зважаючи на нетравматичний і щадний характер цієї процедури, вона є практично безболісною, а завдяки сітчастій пластиці без натягу пацієнт може повернутися до навантажень через нетривалий час після загоєння операційної рани. З косметичної точки зору ця процедура бездоганна, тому що практично не залишає помітних шрамів. Завдяки тому, що процедура дозволяє оцінити стан пахвинної області з обох сторін, за необхідності можна вилікувати обидві сторони за операцію.

Процедура також дозволяє повністю оглянути черевну порожнину та органи черевної порожнини та виявити будь-які інші проблеми. Порівняно з відкритою хірургічною операцією, яка не передбачає встановлення сітки, що стабілізує, рецидиви (повернення захворювання) в цьому випадку зустрічаються рідше.

Після операції пацієнт відразу ж відновлює мобільність і може наступного дня виписуватись на амбулаторне спостереження та приступати до звичайних побутових справ. Нетривалі болючі відчуття, які можуть з’явитися після операції, в більшості випадків виражені слабо і усуваються прийомом слабких болезаспокійливих засобів. Витяг з лікарні можливий наступного дня, а необмежені навантаження дозволені через один-два тижні після операції (для процедур без натягу). Тому ця методика ідеально підходить для спортсменів, а також для пацієнтів, які ведуть активний спосіб життя та займаються фізичною працею.

Процедура TAPP – це щадна і безпечна методика видалення пахових гриж, яка в останні роки отримала дуже високу оцінку хірургів. За умови правильного визначення показань, індивідуального планування лікування та наявності досвідченого хірурга ця процедура є безпечною, ефективною та практично не передбачає побічних ефектів для пацієнта.

Грижа післяопераційна (відкрите протезування сіткою)

Вентральна грижа є випинанням у зоні післяопераційного рубця після перенесених хірургічних втручань в органах черевної порожнини. Сучасні технології видалення грижових утворень мінімізують ризик ускладнень. Тому в більшості випадків захворювання розвивається через недотримання превентивних заходів, анатомічних особливостей людини або виконання операції хірургом низької кваліфікації.

Види (ускладнення) післяопераційної грижі

У післяопераційному періоді можуть виникнути такі ускладнення:

Запалення грижового мішка;
Мацерація шкіри в ділянці грижового мішка;
Ущемлена вентральна грижа, яка небезпечна розвитком непрохідності кишечника, некрозу тканин, гангрени петлі кишки та іншими тяжкими наслідками аж до смерті;
При невщемленій вентральній грижі можлива поява нападів нудоти і блювання, наростаючих болів у животі, неможливість вправлення грижі в лежачому положенні;
Кров у калових масах;
Утруднення дефекації, відсутність газоутворення.

Вентральна грижа передньої черевної стінки може мати різні розміри: від невеликих (5 см) до великих утворень розміром 15 см і більше, які деформують внутрішні органи та збільшують живіт. Чим раніше буде проведено діагностику та операцію з видалення післяопераційної грижі, тим менший ризик її ускладнень.

Причини вентральних гриж

Ускладнення після перенесених операцій можуть бути спричинені такими причинами:

Помилки хірурга, допущені під час проведення первинної операції;
Нехтування рекомендаціями лікаря та заходами превентивної терапії;
Високі навантаження;
Запалення чи нагноєння шва;
Відмова від носіння бандажу у період реабілітації;
Різкий набір ваги;
Часте блювання, запори;
Хронічний кашель.

На ранній стадії розвитку післяопераційна грижа у дорослих (чоловіків та жінок) легко вправляється легким натисканням і не проявляється болями. Випинання збільшується у розмірах та супроводжується болями при падінні, фізичних навантаженнях та напрузі м’язів. У міру прогресування патології біль посилюється і часом стає нестерпним. До цих симптомів приєднується відрижка, нудота, блювання, порушення дефекації, періодичні калові застої та ознаки інтоксикації.

У сучасній хірургії застосовують прогресивну методику – герніопластику післяопераційної грижі з використанням поліпропіленової стінки. Це відкрита операція, за якої встановлюється сітчастий імплант для зміцнення передньої стінки живота, відновлення структури органів черевної порожнини та профілактики рецидиву.

Розмір протезу підбирається індивідуально, виходячи з клінічного випадку. Сітки, що використовуються, не викликають дискомфорту, алергії та відторгнення, а також дозволяють значно знизити больовий синдром у реабілітаційний період. Імплант добре вживається в сполучні тканини і стає єдиним цілим з організмом.

Грижосічення післяопераційної грижі триває від 1 до 4 годин, залежно від розміру освіти та ступеня ураження. Хірургічне втручання закінчується накладенням швів, що саморозсмоктуються. Через кілька годин хворий зможе пити воду і вживати легку їжу. Пацієнта виписують із клініки не пізніше ніж через 7 днів.

Профілактика після видалення вентральної грижі

Щоб досягти максимальної ефективності від герніопластики вентральної грижі та уникнути рецидиву, необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:

Попередження ожиріння;
Рухливий спосіб життя;
Дотримання режиму харчування;
Уникнення фізичних навантажень;
Носіння фіксуючого бандажу на черевній порожнині згідно з рекомендаціями лікаря.

Стегнова грижа

Стегнова грижа є випинання, яке утворюється в області пахової лінії, коли частина кишечника випадає за межі черевної порожнини через стегнове кільце. При цьому можливі болі, що тягнуть відчуття. Якщо стегнова грижа ущемляється, це може призводити до сильних нападів болю, запальних процесів, кишкової непрохідності.

Стегнова грижа частіше виникає у жінок, що пов’язано з особливостями анатомічної будови жіночого тіла. Лікування стегнової грижі винятково хірургічне.

Причини утворення стегнової грижі

Спровокувати формування черевної грижі може послаблення черевної стінки. Таке ослаблення може виникнути на тлі:

Травм живота, що захоплюють черевну стінку,
Різкого схуднення,
анатомічних особливостей,
Багаторазових вагітностей.
Стегна може розвинутися в ситуаціях, коли сильно підвищується внутрішньочеревний тиск, наприклад, при сильному надсадному кашлі, сильних запорах і сильних потугах сходити в туалет, затяжних пологах, піднятті великих тяжкостей.

Види стегнових гриж

Стегнові грижі можуть бути односторонніми або двосторонніми. Можуть бути вправними (коли випинання можна легко помістити назад) і невправними.

Також може бути ущемлена стегнова грижа. Коли виникає утиск грижі, відбувається здавлювання грижового мішка, що може викликати сильні болі. Утиск стегнової грижі досить небезпечний, оскільки може призвести до таких ускладнень як кишкова непрохідність, перитоніт.

Характерна симптоматика стегнової грижі:

Біль у пахвинній зоні ліворуч чи праворуч залежно від її місцезнаходження.

Відчуття, що в області паху є щось стороннє.

Дискомфорт та біль у паху під час ходьби та інших фізичних навантажень.

Стегнова грижа може запалюватися і ущемлятися. Запалення може перерости у перитоніт. На тлі утиску може виникнути некроз тканин та розвинутися кишкова непрохідність. Щоб не допустити цього, при підозрі на грижу, потрібно обов’язково здатися лікареві.

Можливі ускладнення

Своєчасне звернення до лікаря може допомогти нейтралізувати захворювання та його наслідки, проте якщо лікування не розпочато вчасно, то можливий прогрес цілого ряду ускладнених форм. На запущених стадіях стегнової грижі зростає можливість утиску зростаючого випинання, наприклад, при раптовому передавленні тіла грижі в стегновому каналі. Стегнова грижа може запалитися, під дією різних запалень організму, особливо тих, які зачіпають органи, які частково або повністю потрапили в грижовий мішок. Стегнове грижове випинання порушує нормальне розташування внутрішніх органів, тому можливий розвиток копростазу, за рахунок застійних скупчень калу в товстій кишці.

Ущемлена стегнова грижа потребує негайного хірургічного втручання, а при спостереженні деяких симптомів вимагає невідкладної медичної допомоги. Серед таких проявів особливої уваги потребує наявність крові в калі при порушеній дефекації та утрудненому відведенні газів з кишечника. Крім цього, уваги та швидкої допомоги вимагають такі симптоми як нудота, блювотні позиви, гострий біль у районі пахових складок, а також неможливість вправити випинання легким рухом.

Діагностика стегнової грижі

Для діагностики грижі слід звернутися до хірурга. Лікар розпитає про симптоми, проведе огляд, пальпує область розташування грижі. Як правило, цього достатньо, щоб поставити діагноз «стегнова грижа». Для підтвердження діагнозу, а також для з’ясування, що знаходиться в грижовому мішку, робиться УЗД грижі. Також за потреби може призначатися іригоскопія та інші додаткові обстеження.

Лікування стегнової грижі

Ефективне лікування має на увазі застосування виключно хірургічних методів. Сьогодні є багато хірургічних технік, які можуть застосовуватися для усунення грижі, але перевага надається мініінвазивним з імплантацією сітчастих протезів.

Малоінвазивність процедур дозволяє мінімально травмувати здорові тканини та забезпечує швидке відновлення після операції. Найбільш ефективна хірургічна терапія – пластика стегнової грижі, що проводиться у стаціонарі. Лікування стегнової грижі проводять із застосуванням герніопластики (класична пластика задіює власні тканини), яка передбачає зшивання грижового мішка синтетичною ниткою, яка розсмоктується з часом.

Також, замість ушивання дефектів, за рахунок місцевих тканин хворого, встановлюють протез із синтетичної сітки, яка блокує стегновий канал, у місці початку грижового мішка. Дуже важливу роль у запобіганні розвитку даного грижового захворювання грає профілактика ризикованих обставин.

Серед заходів, здатних знизити ризик розвитку захворювання, а також його ускладнення виділяють, наприклад, застосування бандажів при вагітності та значних фізичних навантаженнях, раціональне харчування, акуратна та послідовна фізіотерапія м’язів нижньої частини живота, своєчасна терапія захворювань кишківника та сечостатевого тракту, а також відмова від куріння, для запобігання хронічному кашлю.

Грижа білої лінії живота

Термін “біла лінія живота” означає пучки волокон апоневрозів, що щільно прилягають один до одного і утворюють характерну потовщену плоску сухожильну смугу. Оскільки ця смуга розташована в серединній частині живота і її розміри коливаються в діапазоні 12-02 см, очевидно, чому вона отримала своє найменування. Під грижею білої лінії живота мається на увазі випинання грижового мішка в серединному черевному сегменті, яке здатне досягати 12 см. При цьому власне грижові ворота дуже вузькі і рідко перевищують 6 см; звідси ризик утворення грижі зростає.

Причини грижі білої лінії живота

Як і у випадку з іншими видами гриж, грижа білої лінії живота може бути вродженою або набутою. Відбувається процес ослаблення та витончення сполучних волокон білої лінії, що надалі призводить до появи щілиноподібних отворів та розходження прямих м’язів. Безпосередні фактори, що сприяють виникненню грижі білої лінії живота:

надлишок ваги;
травматизм черевної порожнини;
схильність спадкова;
рубці після операцій.

Додатковими факторами ризику поява цього виду грижі є різке підвищення внутрішньочеревного тиску внаслідок сильного кашлю, запорів, утруднення сечовипускання чи надмірних фізичних навантажень.

Симптоми грижі білої лінії живота

Основним симптомом грижі білої лінії живота є здуття у серединному сегменті живота. Крім зовнішніх ознак грижа виявляють болючі відчуття, які посилюються в результаті фізичних навантажень, після їжі, в період бронхо-легеневих захворювань, що супроводжуються сильним кашлем. При цьому біль може мігрувати в район попереку, лопатки чи підребер’я. Додатковими симптомами є нудота, відрижка та печія. Особливо сильними болючі відчуття стають у період утиску в грижових воротах. У цей час у пацієнта спостерігаються сліди крові в калі, сильне блювання, він не в змозі самостійно вправити грижу.

Діагностика грижі білої лінії живота

Виявити грижу білої лінії живота нескладно. Вона легко визначається при пальпації шляхом утворення округлої або овальної форми. Однак для уточнення анатомічних особливостей здійснюється комплекс заходів:

езофагогастродуоденоскопія;
рентгенографія з використанням барію;
ультразвукове дослідження освіти;
мультиспектральна комп’ютерна томографія

Методи лікування грижі білої лінії живота

Єдиний метод лікування цього захворювання – оперативний. Сутью такої операції є розкриття грижового мішка та видалення частини сальника. Необхідною складовою оперативного втручання слід назвати усунення діастази прямих м’язів живота. Як і у випадку з іншими видами гриж, тут також розрізняють натяжну та ненатяжну герніопластику. Натяжна герніопластика є менш надійним способом лікування, оскільки статистика свідчить, що вона супроводжується значним відсотком рецидивів. У процесі операції хірург зшиває дефект спеціальними швами кетгута. При ненатяжній пластику використовуються сітчасті протези, які можуть розташовуватися над, під та між листям апоневрозу. При ненатяжній герніопластику рецидиви хвороби дуже рідкісні.

Без оперативного втручання грижі живота можуть призводити до серйозних ускладнень, таких як:

Невправність грижі
Утиск грижі
Запалення (флегмона) грижі
Пошкодження грижі
Кишкова непрохідність
Пухлини грижі
Сторонні тіла в грижі
Копростаз (застій калових мас)

Ліпома та атерома

Новоутворення на шкірі у вигляді кульок — найчастіша проблема у людей старше 35 років. Найпоширеніші нарости цього типу — ліпома та атерома. Вони схожі на вигляд — кулясті жирові утворення, тому люди їх плутають. Проте розрізняються як назви цих шкірних патологій. Причини розвитку цих новоутворень також різняться, як та його лікування.

Що таке ліпома та атерома

Атерома – це скупчення відмерлих клітин шкіри та шкірного сала біля сальної залози, в медицині його називають “кистою шкіри”. Шишки частіше діагностуються у чоловіків, оскільки їхня шкіра схильніша до жирності. І представники сильної половини людства приділяють догляду за шкірою менше уваги.

Атерома виглядає як невеликий мішечок з капсулою, розташований під шкірою. Часто це новоутворення локалізується в зонах з підвищеною пітливістю:

на лиці;
на шиї;
на мочках вух та за вушними раковинами;
у пахвинній зоні;
на грудях;
на волосистій частині голови.

На дотик атерома демонструє пружну структуру. Розмір новоутворення рідко перевищує 25 мл. Причина появи атероми – закупорка вивідної протоки сальної залози. В результаті цієї закупорки під шкірою починають накопичуватися жирові клітини та відмерлі клітини шкіри у вигляді маси в’язкої консистенції.

Болючі відчуття при пальпації не спостерігаються, якщо тільки освіта не запалена. А запалитися воно може через прямий зв’язок із зовнішніми факторами. Через протоки можуть проникати різні інфекції, частинки пилу та бруду. Потік назовні не видно, але якщо придивитися, то в центрі новоутворення є темна точка, яка називається протокою. Також запалення може розвинутися через травму.

Ліпома

Ліпома – це доброякісне новоутворення, яке може з’явитися на будь-якій ділянці тіла, у тому числі на внутрішніх органах. Поширеним місцем локалізації вважаються спина, шия та руки. Ліпома є капсулою, заповненою жировою тканиною. На дотик це м’яке утворення овальної або круглої форми. Нерідко доросла людина має 20 або більше лип. Цей стан відомий як ліпоматоз. Маленькі ліпоми не завдають ніякого дискомфорту, але неприйнятні з погляду естетики.

Пальпація великих утворень може викликати болючі відчуття. Розмір наросту кілька років може перевищити 5 див. Але розвивається ліпома досить повільно.

Лікарі не можуть назвати точну причину розвитку шкірної патології, але не виключають спадковий фактор. Також серед можливих причин названі повторювані травми шкірного покриву, порушення обміну речовин, високий рівень ліпідів у крові.

Ряд основних причин освіти липом та атером включає:

Закупорка сальних залоз
Порушення обмінних процесів в організмі
Акне
Гормональний дисбаланс
Гіпертиреоз
Травми (у тому числі психічні)
Себорея
Спадкова схильність (наприклад, сімейний (генералізований) ліпоматоз)

Ліпома (т.зв. «жировик») – рухлива доброякісна пухлина з жирової тканини, що знаходиться підшкірно. На початковій стадії ліпома завдає людині дискомфорт суто естетичного характеру. Але з часом вона має властивість збільшуватися.

Чим загрожує невчасне лікування ліпоми

Збільшуючись, ліпома може провокувати здавлювання прилеглих до неї тканин та нервових закінчень – тому згодом вона починає викликати хворобливі відчуття.

Багаторічні ліпоми часто витягуються, тіло новоутворення відвисає (ліпома на ніжці), що, крім естетичного дискомфорту, несе у собі ризик омертвіння тканин унаслідок застою крові.

Атерома, на відміну від ліпоми, є підшкірною кістою, що також виникає в результаті закупорки вивідних проток сальних залоз. Зовнішньо, атерома має округлу форму і чітко окреслені межі, розмір коливається в межах 5-40 мм (іноді – більше). Вона малорухлива і (спочатку) безболісна. Найбільш поширена локалізація атероми – шкіра голови, обличчя, шиї, спина та область статевих органів.

Які наслідки невчасного лікування атероми:

З часом кіста може розкритися, перетворившись на виразку.
Навіть кіста маленьких розмірів може спровокувати інфікування
Велика ймовірність появи запальних процесів: почервоніння, свербіж, нагноєння
У запущеному стані запалення загрожує розривом у підшкірну клітковину

Атерома та ліпома не розсмоктуються, не зникають, якщо їх мазати кремом. Видалити їх може лише дерматолог-хірург і лише після діагностики, яку проводять на підставі візуального огляду, дерматоскопії та в деяких випадках УЗД. Біопсія, зазвичай, не потрібна. Поширена помилка, яку припускаються багато людей, самодіагностика утворень.

Звернутися до лікаря хірурга варто негайно, якщо ліпома почала збільшуватися і з’явилися ознаки запалення та дискомфорту. Деякі ліпоми мають схильність до переродження в онкологію або спочатку, за зовнішньої схожості з ліпомою, є злоякісними утвореннями. Точний діагноз може поставити лише кваліфікований лікар, провівши огляд пацієнта та діагностику захворювання.

Хірургічне видалення жировика – класичний, перевірений та ефективний метод видалення ліпоми, що дозволяє уникнути ускладнень у майбутньому та запобігти розвитку злоякісних процесів.

Переваги видалення хірургічним шляхом:

Надійність – рецидиви захворювання при хірургічному видаленні практично виключені;
Амбулаторна процедура, яка не вимагає знаходження в стаціонарі;
Хірургічно видаляються утворення будь-якого розміру, складності та локалізації, у тому числі злоякісні;
Безболісне видалення під місцевою анестезією;
Швидка реабілітація.

Хірургічне видалення жировика – операція одного дня, яка не потребує спеціальної підготовки. Як правило, процедуру проводять у день звернення пацієнта. Під час первинної консультації лікар проведе візуальний огляд освіти, пальпацію та поставивши діагноз, визначить складність оперативного втручання. В індивідуальному порядку можуть бути призначені додаткові передопераційні дослідження: загальний аналіз крові, УЗД м’яких тканин, біопсія. За наявності супутніх захворювань, пацієнт може бути направлений до профільних фахівців.

Видалення ліпоми проводиться під місцевою анестезією, тривалість операції залежить від складності хірургічного втручання, зазвичай триває 30-40 хвилин. Перед початком процедури область навколо освіти обробляється антисептиками. За допомогою скальпеля (або лазера, радіоножа) розсікається шкіра та ліпома разом з капсулою повністю видаляється, що гарантує відсутність рецидивів у майбутньому. На рану накладаються шви. Стінки ушиваються нашкірними швами з наступним зняттям або нитками, що розсмоктуються. На рану накладається пов’язка чи пластир.

Віддалену освіту разом із капсулою може бути спрямоване на гістологічне дослідження, для виключення злоякісних процесів.

Ліпоми не рекомендується видаляти за наявності гострого інфекційно-запального процесу в організмі або загострення хронічних захворювань. Операцію можна здійснити після стабілізації стану пацієнта.

Також до протипоказань відносять:

Цукровий діабет у стадії декомпенсації;
Порушення згортання крові;
Вагітність та годування груддю.

Ендовенозна лазерна коагуляція

Ендовенозна лазерна коагуляція (ЕВЛК) – це малотравматична операція з видалення уражених варикозом вен з використанням теплової енергії лазерного випромінювання. Найчастіше лікування вен лазером використовується як малоінвазивна альтернатива зондовому видаленню підшкірних вен.

Показання до ендовенозної лазерної коагуляції

Основним показанням до проведення ендовенозної лазерної абляції є варикозна хвороба, яку можуть викликати численні фактори: вагітність, сидяча робота або діяльність, пов’язана зі статичним навантаженням на ноги (вчитель, перукар, продавець-консультант), надмірна вага, спортсмени, що спеціалізуються на важкій атлетиці штангісти і т.д. Об’єм корекції венозної недостатності при варикозному розширенні визначається після дообстеження – УЗД вен з доплерографією.

Ендоваскулярна лазерна коагуляція необхідна при:

варикозне розширення вен з ураженням стовбурів великої або малої підшкірних вен;
виражену симптоматику (тяжкість, набряки, що погіршують якість життя пацієнта);
утворенні трофічних змін шкіри або наявності виразок;
відсутність ефективності консервативної терапії;
варикозна хвороба нижніх кінцівок;
неспроможність остіального та стовбурових клапанів;

Протипоказання до ЕВЛК:

неможливість самостійно пересуватися після втручання;
гострий тромбоз глибоких вен ніг;
загальний тяжкий стан;
порушення згортання крові;
хронічна артеріальна ішемія нижніх кінцівок;
наявність вогнищ запалення у зоні планованого втручання;
алергія на анестетики.

Перед проведенням ендовенозної лазерної коагуляції пацієнт обов’язково відвідує флеболога, проходить необхідний комплекс лабораторних досліджень (ОАК, згортання крові, загальний аналіз сечі), доплерографію судин та вен нижніх кінцівок.

На консультації у флеболога ви можете дізнатися про особливості проведення та підготовки до ендовазальної лазерної коагуляції, протипоказання, можливі ускладнення та вартість процедури.

Процедура ендовенозної лазерної коагуляції вен

Лазерне видалення вен засноване на фізичному вплив енергії лазерного випромінювання на венозну стінку. Гемоглобін поглинає енергію лазера та переводить її в тепло. Червоні кров’яні тільця крові руйнуються, утворюючи мікропухирці пари (вапоризація).

Ендовенозна лазерна облітерація заданої потужності призводить до рівномірного впливу теплової енергії на всю внутрішню поверхню вени, внаслідок чого відбувається пошкодження венозної стінки та утворення асептичного тромбозу.

Велике значення у вираженості теплового на стінки вени грають довжина хвилі випромінювання і значення енергії лазерного імпульсу. Енергія впливу має бути такою, щоб теплова дія не поширювалася за межі стінки судини і не призводила до пошкодження навколишніх тканин.

За півгодини до склеротерапії деяким пацієнтам рекомендується піша прогулянка.

Після операції не потрібен постільний режим. Пацієнт відразу вирушає додому і вже наступного дня може повернутись до звичайного способу життя.

Лазерна абляція вен дає чудовий косметичний ефект. На шкірі залишаються лише незначні сліди від протоколів довжиною до 1 мм.

За даними клінічних досліджень, до 95% пацієнтів після ЕВЛК не мають рецидиву захворювання 5 і більше років. А ще у лазерної терапії, порівняно з іншими методами хірургічного лікування ЕВЛК, низький відсоток ускладнень.

Переваги ендовенозної лазерної коагуляції

Переваги класичної ендовазальної лазерної коагуляції:

відсутність розрізів шкіри – гарний косметичний ефект (немає швів, рубців).
мінімальний реабілітаційний період. Після процедури пацієнт може одразу ходити.
рідкісні синці та гематоми після операції (мінімальна травматизація тканин).
повна відсутність болю.
мінімальне носіння компресійного трикотажу після втручання.
місцева анестезія;
максимальний естетичний ефект;
швидкість проведення процедури;
зниження ризику кровотеч, гематом.

Реабілітація

Безпосередньо після ендовазальної лазерної коагуляції вен нижніх кінцівок пацієнту рекомендовано здійснити пішу прогулянку швидким кроком та пройти мінімум 4-5 км.

У перші дні після ендовенозної лазерної облітерації важливо ходити щонайменше одну годину щодня. Після ЕВЛО великих вен на ноги надягають компресійні панчохи та не знімають їх 4 дні. На п’ятий день дозволяється на ніч панчохи знімати. Душ після зняття трикотажу можна приймати сидячи, витягнувши ноги.

За дотримання компресійної терапії вена рівномірно і повністю заміщується рубцевою тканиною. Суворе дотримання компресійного режиму є обов’язковим у досягненні успіху ендовенозної лазерної коагуляції.

У перші два тижні після операції важливо утриматися від підняття ваги більше 3 кг. Лазерне видалення вен не обмежує працездатність та проходить за один день.

Лапароскопічна холецистектомія

Лапароскопічна холецистектомія – це малоінвазивна операція, що дозволяє через кілька проколів у черевній порожнині видалити жовчний міхур.

Одним із основних показань до її проведення є жовчнокам’яна хвороба, але багато пацієнтів, побоюючись ускладнень, шукають інший спосіб видалити каміння.

Насправді операція – це єдиний ефективний і безпечний метод. Більшість пацієнтів після неї повністю відновлюються і добре почуваються. Постхолецистектомічний синдром, через який багато хто хвилюється, розвивається вкрай рідко.

Показання до холецистектомії

Операція призначається при ускладнених формах жовчнокам’яної хвороби, холециститі, холедохолітіазі, холестерозі жовчного міхура, кальцинозі стінки жовчного міхура, поліпах жовчного міхура та функціональних розладах жовчного міхура.

Переваги лапароскопічної холецистектомії

Лапароскопічне видалення жовчного міхура з кожним роком стає більш поширеним методом хірургічного лікування. Пояснюється це поряд його переваг:

мінімальним ушкодженням черевної стінки у процесі операції, завдяки чому сильно знижується ризик розвитку післяопераційної грижі;
практично відсутнім больовим синдромом після операції;
коротким реабілітаційним періодом – витяг більшості пацієнтів зі
стаціонару відбувається через 1-2 дні після операції;
швидким поверненням до повсякденного життя.

Проведення лапароскопічної холецистектомії

Операція виконується під загальним наркозом – пацієнт засинає перед початком операції, нічого не відчуває при видаленні та виводиться з наркозу після закінчення холецистектомії. Саме втручання триває менше години (в середньому близько 40 хвилин), хоча іноді операція може тривати до двох годин.

Приблизно одному-п’яти пацієнтам зі ста проведення холецистектомії протипоказане внаслідок аномальної будови жовчовивідних шляхів, виражених запальних або спайкових процесів.

Під час операції надріз не роблять, всі маніпуляції виконують через три-чотири проколи невеликого діаметру (приблизно 5-10 мм). У ці проколи хірург вводить троакар – спеціальні трубки, через які за допомогою спеціальних затискачів і електродів під контролем відеокамери проводиться видалення. Якість картинки, що передається сучасними відеосистемами, дає кращий огляд, аніж під час відкритих операцій. Жовчний міхур видаляється з черевної порожнини через один із виконаних на початку операції проколів.

Реабілітація пацієнтів після холецистектомії

Після видалення жовчного міхура пацієнт цілодобово спостерігається кваліфікованим персоналом у стаціонарному відділенні. Перші 4-6 годин після оперативного втручання пацієнту забороняється підніматися, після чого спочатку можна акуратно сідати у ліжку, а потім із дозволу лікаря вставати. Через 24-48 годин після холецистектомії більшість пацієнтів виписують.

Перший прийом їжі дозволяється наступного дня після операції, а до цього можна випити трохи чистої негазованої води. Після виписки пацієнти повинні дотримуватися дієти та всі рекомендації лікаря.

Більшість пацієнтів за відсутності супутніх захворювань через півроку ведуть звичайний спосіб життя, практично без обмежень в їжі, за винятком загальних для всіх людей рекомендацій щодо здорового харчування. Пацієнтам, які мають супутні захворювання, рекомендовано подальше лікування.